У 9 ст. утворилась нова європейська держава - Київська Русь. (Руська держава, Русь). Київська, тому що центром східнослов’янської держави був Київ. А от назва Русь має декілька версій походження.

1.      Русь - від назви давньої річки Рось на Дністрі.

2.      Від давніх племен русів, що жили між Дніпром і Доном.

3.      Руськими називав дніпровські пороги (торгівельні місця) у Х ст. візантійський імператор Костянтин.

Назва Україна - Русь з"явилася у 19 ст. у працях істориків діаспори. А у Х ст. слово "Україна" не було власною назвою ні цілої держави, ні якоїсь її конкретної частини, ні народу. У літописах це слово зустрічається тричі, в значені окраїни землі, князівства.

Древня Русь мала вагомий вплив на міжнародне життя Європи, підтримувала і розвивала політичні й культурні зв"язки з багатьма країнами: Візантією, Німеччиною, Францією, Угорщиною, Польщею, Чехією, Болгарією. Це підтверджує спільність походження, мовну спорідненість східних, західних і південних слов"ян.

   Запровадження християнства і розвиток культури.

Із прийняттям християнства Володимиром у 988 р. починає розвиватися і культура Русі. Спочатку це були запозичені культурні набутки Європи: кам"яна архітектура, живопис, книгописання, шкільництво. Пізніше - власний культурний розвиток.

За правління Володимира вдалося об"єднати князівства під його керівництво. З"являються численні церковні книги, які з болгарської мови перекладають Кирило і Мефодій. Відкриваються школи, де навчали дітей іноземним мовам.

Продовжувачем політики Володимира став його син Ярослав (1019- 1054), прозваний Мудрим. Він розширив кордони держави, зміцнював економічні зв"язки (пошлюбував своїх дітей з багатьма королівськими дворами. Наприклад, шлюб Анни Ярославни з Генріхом -І, королем Франції).

Організовує школи, при Софії працюють переписувачі й перекладачі книжок, збирається перша в Україні бібліотека. За його правління розпочалося кам"яне будівництво Софії Київської, в"їзних брам: Лядської, Жидівської, Угорської і Золотих  воріт. Київ був розширений і обнесений валами.

Ярославом був розроблений у 1015- 1016 рр. перший звіт юридичних законів. Подальший розвиток давньоруського законодавства пов"язаний з Володимиром Мономахом, Всеволодом та Ізяславом.

Завершилось складання законодавства у 13 ст.            

         Архітектура і живопис Х- ХІІ ст.

При будівництві житла і оборонних споруд слов"яни використовували дерево і глину. Тільки у 10 ст. у Киеві за допомогою візантійських майстрів почали зводити кам"яні споруди. Тому одразу ж після хрещення Русі з"являються й перші церкви: Василівська, побудована з дерева, і Десятинна, або Богородицька- перша кам"яна церква у Києві.

Цікавою є її історія. Майстрів для будівництва було запрошено з Візантії, бо досвіду роботи з каменем вітчизняні зодчі не мали. Відповідно, запрошені іноземці не знали місцевих умов, особливостей місцевих грунтів, бо завжди будували в горах, де не існувало потреби в міцному фундаменті. За тими ж принципами у 996 р. було завершено будівництво першого оплоту християнства на Русі, на потреби якого князь Володимир виділяв десяту частину своїх доходів. Але грунт не витримав тиску велетенської кам"яної споруди. Подальші реставрації та ремонтні роботи не врятували цього храму, який порівняно скоро перетворився на купу будівельного брухту.

Серед світських кам"яних будівель Києва найзнаменитішою пам"яткою є збудовані Ярославом Мудрим Золоті ворота.

У Київській Русі сформувалася власна культура будівництва, що відрізнялася від іноземних технологій. У місцевій архітектурі почали використовувати глибокі (на 2- 4 метри) і широкі фундаменти, що викладалися з грубого каміння, залитого цементом (так звана рустика). Стіни мурувалися з тонких смуг цегли. Для поліпшення акустики всередині споруди в стінах лишалися порожнечі, утворені закладеними в їх товщу глиняними глечиками.

Зовні церкви майже не прикрашалися. Головним структурним елементом храму був його центральний купол. Зсередини малювався образ Христа. Вікон у стінах давньоруських храмів було небагато. Приміщення освітлювалось промінням з-під центрального купола та свічками. Всередині церковні стіни вкривали розписи або мозаїка. Оздоблення частіше за все мало характер сюжетних малюнків і портретів святих. Храмовий простір поділявся на три частини. За вертикаллю верхня частина належала Богові, середня - ангелам, нижча - святителям з числа людей. Посередником між світами бачилася Божа Матір, що заступалася за грішне людство перед своїм божественним Сином. Цей образ набув великої популярності у давньоруських розписах. Типове зображення Богоматері - з піднятими на рівень голови руками - канонічна поза Оранти, оздоблювало стіни багатьох храмів Київської Русі.

Перлиною давньоруської архітектури стала церква Святої Софії, будівництво якої було започатковано 1037 р. й тривало 5-7 років поспіль. Вона також зводилася візантійськими майстрами, хоча до будівництва залучалися й місцеві сили. За задумом, Свята Софія мала символізувати Дім Премудрості Божої, Небесної Софії, яку уособлювала християнська церква.

З кінця ХІ ст. в архітектурі настає новий етап, який характеризується відмовою від грандіозних форм. Храми стають меншими за розмірами. Найпоширенішим стає кубічний однокупольний храм.

Розвиток живопису в Київській Русі цілком пов"язаний з поширенням християнства. Оздоблення церков здійснювалося спочатку грецькими й малоазійськими майстрами. З Візантії спочатку завозилися й ікони. Так, відому тепер під назвою Володимирської Божої Матері ікону, написаної нібито ще євангелістом Лукою, було подаровано з Візантії молодому тоді Великому київському князю Володимиру Мономаху на початку ХІІ ст. Потім (1155 р.) цей шедевр візантійського іконопису було вивезено з Вишгорода до Володимира князем Андрієм Боголюбським. Та вже з другої половини ХІ ст. при давньоруських монастирях починають плідно працювати й власні іконописні майстерні. І хоча в ті часи живописці не підписували своїх робіт, а лишали тільки знаки приналежності ікони тій чи іншій майстерні, до нас дійшли імена руських іконописців Григорія та Аліпія, що жили на межі ХІ - ХІІ ст.

Мистецтво масштабних мозаїчних композицій, як і саме слово "мозаїка" також прийшли з Візантії. Але оскільки мозаїки були дуже дорогими у виконанні, більшість зображень у храмах і в князівських палатах виконувалися у вигляді розписів фарбою - фресок. Майстри фрескових розписів працювали не лише над релігійними сюжетами. Світським за характером були фрески, що прикрашали стіни княжих палат, а в церквах з"явилися розписи, побутові за тематикою, наприклад, сцени полювання та княжого життя в галереях Київської Софії. Серед інших малюнків тут можна було зустріти й зображення  виступу скоморохів, і це не дивно. Храм на той час був не лише місцем молитви, сюди приходили, як у клуб, проводити години дозвілля.                        

   Ужиткове та музичне мистецтво Русі.

Археологічні розкопки вказують на те, що на Україні - Русі розвивалася своя самотужна культура.

Особливо вражають ювелірні вироби давніх майстрів. Вони свідчать про високий рівень техніки обробки металів, різьблення по каменю та дереву.

Майстерність ювелірів зростала від важких, масивних браслетів із міді до тонких ажурних прикрас із золота, коштовного каміння.

З"являється традиція прикрашати складними малюнками зброю, ковані пояси, кінську збрую.

Розвивається музичне мистецтво. Всі ритуали у Київської Русі, пов"язані з обрядовою та календарною поезією, супроводжувалися музикою. Грали на сопілці, гуслях, рожку. Пісні, музика, танці супроводжували давніх русичів і під час розваг. Поширюється таке верства акторів, як скоморохи, яких князі тримали при дворах. Деякі вчені вважають, що скомороство не руське явище, а запозичене з Вїзантії, так само як карнавали.            

   Література й освіта Київської держави.

Осередками освіти, бібліотеками, центрами творення мистецьких цінностей на Русі, як і взагалі в Європі, були храми й монастирі. Одним з найвідоміших центрів культурного життя був Софійський собор у Києві - резиденція митрополита. Тут було укладено перший давньоруський літописний звід 1037 - 1039 рр., а митрополит Іларіон написав і проголосив знамените "Слово про закон і благодать", яке вражає глибиною національної свідомості й ораторським хистом. При Софійському соборі розроблено основи першого збірника законів, який зберігся до цього часу - "Руська правда"; "Ізборник Святослава".

Цікавою пам"яткою слов"янської писемності є "Влесова книга" написана алфавітом, близьким до кирилиці, в ній викладено історію дохристиянської Русі від 650 р. до н. е. до часів Аскольда (кінець ХІ ст.). Тексти "Влесової книги" було скопійовано з дерев"яних дощечок, на яких вони були написані.

Водночас коло наукових знань у Київській Русі не було широким. Природничі науки цікавили мало і обмежувались практичними потребами. Серед творів, в основному перекладів з грецької та болгарської мов, є твори, присвячені природі: "Фізіолог" - збірник коротких розповідей про реальні та фантастичні тварини й рослини; збірник "Шестоднев", присвячений окремим явищам природи, відповідно до днів створення їх. Є деякі збірники зі статтями на природні теми. Можна констатувати зародки медичних знань. При дворі Володимира Мономаха працював лікар - вірмен, який мав велику практику. Першим лікарем - українцем вважається чернець Києво- Печерського монастиря Агапіт, який лікував "зіллям" і вмів робити хірургічні операції.

Із пам"яток світської літератури зосереджуємо увагу на "Повчанні" Володимира Мономаха.

Чудовою пам"яткою лицарської поезії ХІІ ст., відомою ще з шкільної лави, є славнозвісне "Слово о полку Ігореві". Ця поема є чи не найбільшою культурною і літературною цінністю України - Русі.

Нагальна потреба у книгах сприяла створенню на Русі спеціальної галузі ремесла, до якої було залучено багато людей. Крім книгописців, палітурників над її творенням працювали перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри. Книга на Русі, як і в усій середньовічній Європі, коштувала дорого. За свідченням візантійських хронік, за одну книгу можна було купити в ті часи великий будинок або 12 га землі.

В Україні - Русі розуміли значення історії для нащадків, тому створювали умови для розвитку літописання. Яке, за зразком популярних візантійських хронік, болгарських літописів почало виникати в Києві та в інших містах Русі. Найбільш відомими літописами часів України - Русі є "Літопис Аскольда", сліди якого збереглися в Никонівському літописному зводі ХVI ст.; Київський звід - літописний звід 1039 р. написаний при Софійському соборі;  "Повість временних літ", яку створив на початку ХІІ ст. в Києво - Печерському монастирі літописець Нестр.